Історія Ірини та Петра Плюхіних

У мене було кілька вагітностей, але всі невдалі. Весь цей час я зверталася і спостерігалася у лікарів – і гінекологів, і репродуктологів.

У мене було кілька вагітностей, але всі невдалі. Весь цей час я зверталася і спостерігалася у лікарів – і гінекологів, і репродуктологів. На жаль, про ЕКЗ нам ніхто не говорив. Ми прислухалися до порад лікарів, адже я вагітніла, а значить – потрібно просто уважно відстежувати процес і шукати генетичні «поломки». Пізніше з’ясувалося, що така «поломка» у мене відбувається в момент зародження ембріона.

Близько 5 років моє життя нагадувало замкнуте коло: підготовка, вагітність, завмирання плода, хірургічне видалення та чистка, півроку-рік відновлювального процесу і знову спостереження у лікаря, вагітність, завмирання плода і знову зрив.

Потім в одній із клінік у Києві мені сказали, що не зважаючи на те, що є шанси на природну вагітність, невідомо, чи сформується правильний генетичний набір, і скільки вагітностей знадобиться для цього – 2-3 або 5-10? При цьому кожна вагітність і подальше хірургічне втручання будуть тільки зменшувати шанси на успішне виношування.

Ми з чоловіком вирішили, що до 35 років спробуємо всі можливі способи, в тому числі і ЕКЗ. Звичайно, це теж далося не легко. Одна з причин – прийнято вважати, що це неприродний процес. Таке сприйняття є і з боку церкви. Я їздила до свого духовного наставника. Ми дуже багато говорили. У результаті я отримала від нього схвалення – якщо я бачу, що це єдине для нас рішення, перешкоджати мені ніхто не буде. Зараз церква обережно ставиться до ЕКЗ і в багатьох випадках може не дати схвалення. Проте я дуже сподіваюся, що погляди зміняться, адже мій випадок не поодинокий. Це проблема цілого покоління.

Загалом моя ситуація відрізняється від випадків жінок, які роками не можуть завагітніти. У мене не було страху перед власне процедурою ЕКЗ. Єдине, чого я боялася – не виносити малюка до кінця в разі успішного зачаття.

Мені довелося звільнитися з роботи, адже всю вагітність я лежала на збереженні або вдома. Мабуть, позначилися ці нескінченні хірургічні втручання і чистки. На жаль, я все одно не доносила до кінця. На 32-му тижні мені зробили екстрений кесарів розтин.

У 34 роки я народила двійню – хлопчика і дівчинку. Недоношеність малюків дуже сильно позначилася на синові. Перші 1,5 роки були дуже важкими. Нам довелося наздоганяти все те, що зазвичай доношена дитина робить самостійно і природним чином. Наприклад, прийшов час – він поповз, сів або взяв іграшку. Мені ж для того, щоб син ходив, довелося займатися дуже багато місяців. Це були реабілітаційні центри, терапія, масажі, процедури ЛФК. Перші 1,5 роки я докладала максимальних зусиль для фізіологічного розвитку дітей і за допомогою комплексу вправ і терапії самостійно вчила сина повзати, сидіти і ходити.

Дуже вдячна чоловікові за підтримку. Він у мене молодець – зараз і тоді дуже мене підтримував. Вони з моєю мамою взяли на себе вирішення всіх побутових питань, дозволивши мені повністю займатися малюками.

Зараз я б порадила менше слухати родичів і сусідів, які знайдуть сто тисяч історій про те, що «ось у Васі з Машею не виходило. Вони походили до бабці або травника, і у них все стало добре». Не слухайте ці історії і не займайтеся самолікуванням. Краще зверніться до фахівця або навіть до кількох, якщо не довіряєте одному. Але не витрачайте дорогоцінний час даремно, тим більше на неперевірені поради.