Історія Олени та Олега Калиниченко*

Я ніколи не подумала б, що не зможу завагітніти самостійно. Як тільки ми вирішили планувати дитинку, не було ніяких проблем, адже завагітніти вдалося з першого разу.

Я ніколи не подумала б, що не зможу завагітніти самостійно. Як тільки ми вирішили планувати дитинку, не було ніяких проблем, адже завагітніти вдалося з першого разу.

На превеликий жаль, все закінчилося сумно – позаматкова вагітність. Цей вирок був для мене як страшний сон. У той момент світ просто впав, я втратила ґрунт під ногами. Мені видалили одну маткову трубу, і на рік я просто випала з життя. Спасибі психологу, який допоміг мені зрозуміти, що на цьому життя не закінчується.

Лікарі не переставали переконувати, що одна маткова труба – не вирок. Після паузи тривалістю в рік, ми знову «пішли в бій». Перевірялися, здавали аналізи і в результаті отримали «зелене світло» на настання вагітності. Але вона все не наступала. Безсонні ночі, сльози в подушку, молитви, походи до лікарів –  нічого не допомагало. Всі повторювали, що у нас вийде, потрібно просто намагатися.

У мене почали опускатися руки. Життя стало поступово згасати і ставати якимось чорно-білим. Мені було дуже складно дивитися на вагітних жінок, візочки і дітвору, що метушиться. Серце починало битися швидше, до горла підступав клубок, а всередині була жахлива порожнеча.

Спасибі моєму коханому чоловікові, який ні на секундочку не переставав вірити в мене, в себе і нашу маленьку сім’ю. Він мене дуже підтримував, всюди зі мною ходив, постійно був поруч. Я йому вдячна за все – співпереживання, любов і розуміння в найважчі хвилини.

Час минав, результату не було. Ми прийняли рішення звернутися до репродуктолога. Бог послав нам багато хороших людей, які доклали всіх зусиль і допомогли пройти цей нелегкий, і в той же час найщасливіший, шлях до материнства.

Було дуже важко і боляче. Всі 9 місяців я прожила зі страхом втратити малюка. Я переживала, щоб він народився здоровенький і виношений. Я розмовляла з ним з першого дня і до самих пологів. І він мене почув.

Сьогодні безпліддя – це глобальна проблема. Але наука не стоїть на місці. Спасибі їй, що придумали ЕКЗ. Не потрібно боятися – треба діяти. Звичайно, потрібно також мати людину, яка буде підтримувати у всьому. Я стала мамою в 30 років. Завдяки ЕКЗ зараз можна народити і в 50 років. Головне – вірити в це і шалено хотіти, адже немає кращого слова на світі, ніж слово «МАМА».

Процедура безболісна, але вона важка морально. Дуже , коли знаєш, скільки років не міг завагітніти, і просто боїшся на це піти. Не варто боятися, потрібно просто взяти себе в руки і діяти. Адже результат того вартий.

* на прохання пари імена були змінені